Бульбашкова плівка використовувалася для оздоблення стін, ополіскувач для рота Listerine використовувався як хірургічний антисептик, а перша веб-камера контролювала одне – чи є ще кава в чайнику. Історія технологій і продуктів, які ми сьогодні сприймаємо як належне, сповнена несподіваних збігів, невдалих експериментів та ідей, справжній потенціал яких був відкритий лише через роки. Ми вибрали дев'ять продуктів, походження яких може вас здивувати.
Бульбашкова плівка мала бути сучасними шпалерами
Коли більшість людей сьогодні думають про бульбашкову плівку, вони уявляють собі упаковку, що містить електроніку чи інші крихкі товари. Але її початкове призначення було зовсім іншим. У 1957 році інженери Альфред Філдінг та Марк Шаванн намагалися створити новий тип пластикових шпалер. Вони склеїли два шари пластику разом, щоб залишити між ними бульбашки повітря. Результат мав служити сучасним настінним декором.
Але покупці не дуже зацікавилися шпалерами з бульбашками. Тоді творці спробували запропонувати матеріал як утеплювач, але ця ідея також не була дуже успішною. Справжній прорив стався, коли було показано, що бульбашки повітря можуть чудово захищати крихкі предмети під час транспортування. Таким чином, невдалі шпалери стали одним із найвідоміших пакувальних матеріалів у світі.
Лістерін спочатку не був ополіскувачем для рота.
Лістерин сьогодні найбільш відомий як ополіскувач для рота, але його історія набагато цікавіша. Продукт виник у 19 столітті та спочатку був розроблений як антисептик. Його назва пов'язана з британським хірургом Джозефом Лістером, який пропагував використання антисептичних методів у хірургії. Лістерин поступово використовувався для різних цілей і лише пізніше став продуктом, призначеним переважно для догляду за ротовою порожниною.
Це прекрасний приклад продукту, використання якого сьогодні суттєво відрізняється від того, що спочатку задумували його творці.
Клейка наліпка була створена через несправний клей
Історія знаменитих жовтих стікерів почалася в 1968 році в компанії 3M. Хімік Спенсер Сільвер працював над розробкою дуже міцного клею. Але експеримент мав зворотний ефект. Замість надзвичайно міцного клею він створив речовину, яка трималася лише слабо і яку можна було багаторазово приклеювати та відклеювати. Сільвер мав цікавий винахід, але довгий час не мав уявлення, для чого його можна використовувати.
Саме його колега Артур Фрай знайшов рішення. Його дратувало, що паперові закладки постійно випадали з його книги. Тож він придумав використовувати клей Сільвера, який утримував закладку на сторінці, але водночас полегшував її видалення. Після невдалої спроби зробити суперклей вінoneс став одним із найвідомішихancпродуктів історії.
Суперклей був створений під час дослідження матеріалів для прицілів для зброї
Створення ціаноакрилатного клею, який ми сьогодні знаємо як суперклей, також було значною мірою випадковим. У 1942 році хімік Гаррі Кувер займався дослідженням матеріалів, придатних для виготовлення прозорих пластикових прицілів. Під час своїх експериментів він натрапив на ціаноакрилати.
Для початкового проєкту вони були практично марними. Матеріал був надзвичайно липким і прилипав майже до всього, з чим стикався. Лише через кілька років Кувер зрозумів, що цей очевидний недолік може бути величезною перевагою. Результатом став надзвичайно міцний клей, який згодом поширився в побуті та промисловості.
Клейка стрічка мала захищати військові боєприпаси
Універсальна клейка стрічка, відома як клейка стрічка, зараз є символом швидкого ремонту. Люди використовують її для ремонту практично всього: від шлангів до автомобілів і побутової техніки. Але її історія пов'язана з Другою світовою війною.
Армії США потрібна була міцна стрічка, яка могла б захистити ящики з боєприпасами від води та вологи. Результатом стала міцна, водонепроникна стрічка, яку солдати могли легко відривати вручну. Однак солдати швидко виявили, що стрічка також корисна для ремонту військової техніки. Після війни її почали використовувати в цивільному секторі, поступово ставши одним з найуніверсальніших інструментів.
WD-40 був створений для ракет
Синьо-жовту банку WD-40 можна знайти на млині.oneмайстерні та будинки. Однак початкове призначення цього продукту було набагато амбітнішим. У 50-х роках компанія Rocket Chemical працювала над продуктом, який би захищав металеві деталі від корозії та витісняв воду.
Повідомляється, що розробникам знадобилося сорок спроб, щоб придумати правильну формулу. Звідси й походить назва WD-40 – Water Displacement, 40th Formula (Витіснення води, 40-та формула). Продукт використовувався, серед іншого, у виробництві ракет Atlas.ancОднак вони поступово виявили, що цей продукт також корисний для широкого спектру поширених ремонтів. З продукту, пов'язаного з ракетною промисловістю, він перетворився на продукт, який зараз можна знайти практично по всьому світу.
Мікрохвильову піч винайшли завдяки розтопленому шоколаду
Одна з найвідоміших історій випадкового відкриття сталася в 1945 році. Американський інженер Персі Спенсер працював з радіолокаційною технологією та магнетронами. Під час роботи він помітив щось дивне. Шоколадний батончик, який він ніс, почав танути.
Спенсер почав експериментувати з іншими продуктами харчування та виявив, що мікрохвильове випромінювання може дуже швидко нагрівати їжу. Технологія, спочатку пов'язана з радарними системами, поступово призвела до появи абсолютно нового способу приготування їжі. Перші мікрохвильові печі були величезними та дорогими машинами, які мало нагадували сучасні компактні прилади. Однак принцип їхньої роботи базувався на несподіваному відкритті Спенсера.
Перша веб-камера спостерігала за кавником
Сьогодні ми використовуємо веб-камери для відеодзвінків, ділових зустрічей та потокового передавання. Але перша відома веб-камера була створена через набагато банальнішу проблему. Вчені з Кембриджського університету використовували кавник у своїй комп'ютерній лабораторії. Проблема полягала в тому, що людям доводилося заходити в кімнату, щоб лише перевірити, чи залишилася кава.
Тому дослідники спрямували камеру на чайник і передали зображення через комп'ютерну мережу.ancвони все ще могли перевіряти стан своєї кави, не встаючи з-за комп'ютера. Так звана кавоварка «Троянська кімната» згодом стала інтернет-легендою та однією з найвідоміших історій раннього інтернету.
Деякі з найвидатніших винаходів з'явилися абсолютно випадково
Історії про бульбашкову плівку, стікери, мікрохвильову піч і першу веб-камеру мають одну спільну рису. Їхні творці часто спочатку вирішували зовсім іншу проблему. Деякі проекти спочатку навіть здавалися повним провалом. Слабкий клей був ні на що не здатний, пластикові шпалери не викликали інтересу, а камера, що стежила за кавником, могла здатися непотрібною іграшкою.
Це здатність по-іншому поглянути на невдалий експеримент, алеonec призвело до створення продуктів і технологій, якими сьогодні користуються мільярди людей. І, мабуть, найцікавіша частина всієї історії полягає в тому, що деякі з найбільших технологічних досягнень в історії почалися як помилка, нещасний випадок або вирішення проблеми, яка мала мало спільного з їх сучасним використанням.
